До Євгена Дударя [5]
Зараз я пишу чимало. Майже кожного дня вірш народжую. Правда, не всі вони повноцінні, але що можу вдіяти, коли вони пишуться? Нехай пишуться.
Зараз я пишу чимало. Майже кожного дня вірш народжую. Правда, не всі вони повноцінні, але що можу вдіяти, коли вони пишуться? Нехай пишуться.
Зав. відділом культури партійної газети сьогодні говорив, що «Теля вобщим нічого» і, можливо, з’явиться в новорічному номері їхнього часопису.
У мене справи не дуже веселі. Люся не витерпіла лихої долі і два тижні тому пішла до своєї матері.
Є слабенька надія, що до кінця року вдасться мені прорватися до Львова. Побувати у вас — моя давня мрія.
Я, звичайно, паця, що досі не написав тобі. Нехай мене Бог за те покарає. Живеться мені ґут. Правда, усякої метушні до дідька. Ну, та нічого.
У нас йде сніг. Білий, мов сум. Не хотів би померти під такі морози — боюся, що поклонники відморозять вуха.
Даруйте легковажність, але сьогодні в Черкасах сонячний день.
Зрозумійте, що «тріскуча» поезія вже зужита вщент і читач наш інтелектуально переріс її.
Я дрімаю в своєму лігві, як ведмідь, смокчу лапу. Може, щось і висмокчу.
У Черкасах були Вінграновський, Світличний, Сверстюк, Харчук та ін. Вечір в інституті видався не дуже цікавим, бо Миколу тубільці не сприймають.
Ніяк не дочекаюся, коли нас розженуть. Вожді вагаються. Ніяких рішень і вказівок, а ми продовжуємо псувати папір.
За Києвом занудьгував жахливо. Але поки що не бачу жодної щілини в своєму часі. Служба, служба, служба.