Любов
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
«Влізу,— каже святий дух,-
В черево бараняче,
Піде оний по селу,
Голосно горланячи.
Ми з тобою майбутнє творимо,
Де ти будеш носить пенсне.
А тепер, коли вже на ремонті
В емтеесі наші трактори,
Я на цьому, на любовнім фронті
Подвизатись буду до пори.
Щоб полюбити, треба жити!
Любов — життя!
А що зробити,
Щоб і тебе хтось полюбив?
І буду ждати кожної години
В далекому чи близькому краю
Одну тебе, тебе єдину,
Маленьку милу дівчинку мою.
Хай трясли б мене, як дику грушу,
Був би я щасливим все життя,
Коли б ти в мою голодну душу
Кинула копійку співчуття.
Палять мене твої фосфорні очі,
Перса солодкі й тісні,
Диханням пристрасним сповнені ночі —
Сняться, прокляті, мені.
Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.
Не проси — не змінюсь ніколи,
Отакого, як є, візьми.
Тільки часом у тихій зажурі
Випливаєш з-за обрію ти.
Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.