До Євгена Дударя [2]

14.11.1961

Здрастуй, Женя!
Не писав тобі нічого довгого й ґрунтовного, бо хотів, аби разом з листом надіслати й газетку з твоєю гуморескою. Але сьогодні такої перспективи не бачу: пильний страж ідейної чистоти нашої літератури — редактор — остаточно забракував твої грішні писання. Впоперек нещасного «Телятки» навіть слова начертав: «Сповідь пошляка, фактично пропаганда його способу життя».
Мої намагання довести, що це не так, зазнали катастрофічної поразки. Спробую протиснути їх в «Черкаську правду». Можливо, там щось вийде. Нехай тебе, друже, не засмучує ця подія. Я в цій газеті працюю майже два роки і нічого навіть свого путнього не протиснув. З величавою байдужістю викидали в корзину і «Жорна», і «Дід умер» і т. д. Список був би, мабуть, на цілу сторінку. Отже, хоч на мене не поклади гніву.
З Держлітвидавом у мене налагодились (тьху! тьху! щоб собака не підслухав) ніби хороші стосунки. Одержав навіть дуже добрий відгук і цілком доброзичливі зауваження. Надія Павлівна запевняє, що у квітні наступного року матиму книжку. Буду сподіватися, що нарешті мені повезло.
Раз ти мені пропонуєш свою підмогу, то скористаюся цим. Надсилаю тобі «Троянду в траурі». Ти покажеш її Лучуку, і коли вона не влаштовує «Жовтень», то, будь ласка, повернеш рукопис мені. Не в службу, а в дружбу. Бо мені передруковувати свої писання важко — немає власного ремінгтона. Як твої справи?
У нас все гаразд, звичайно, зовні, мир і тишина.
Є слабенька надія, що до кінця року вдасться мені прорватися до Львова. Побувати у вас — моя давня мрія.
Ну, будь здоровий і щасливий.

Твій Симоненко.

3 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *