“Остання зустріч із Симоненком” (вирізка з газети)
Вирізка з газети «Кіровоградська правда».
14 серпня 1988 р.
Вирізка з газети «Кіровоградська правда».
14 серпня 1988 р.
То хто вона, мати Василя Симоненка? Якими талантами володіла? Як вдалося сільській жінці закласти фундамент людяності, патріотизму і, врешті-решт – вічного життя для свого сина?
Він забрав підкову. Хотів повісити над дверима помешкання на удачу. Дружина Людмила запротестувала.
…так і не зміг пристосуватися до подвійних стандартів епохи, залишивши за собою право і звичку говорити правду на повен голос, чого б це йому не коштувало.
Унікальні спогади про той трагічний день залишив колишній дисидент і політв’язень Микола Плахотнюк (1936-2015)
«Василь Симоненко – це Шевченко в ембріоні», – говорив мені ще при житті поета мій друг-літератор. Це суща правда.
З нагоди 80-річчя витязя молодої української поезії кімнату-музей реконструйовано, осучаснено експозицію.
Він сказав, що ви, мовляв, пишете дуже грамотні вірші, від них аж тхне грамотністю, але вони такі, як і всі.
— Отут би їй і пам’ятник поставити, — казав тоді Василь і сумно дивився на чорну скульптуру Леніна. — Ну за які заслуги він тут стоїть?
Відеофіксація спогадів про Василя Симоненка — це усна історія, яка збереже для нащадків пам’ять про митця…
І до Василя, і по ньому ніхто так просто і воднораз по-людськи, не крикливо, а тихо виповів синівську любов до України як до власної неньки.
Якось на танцях (тоді дискотек ще не було) він представився дівчині як «товаріщ Нофелет» (телефон)…