Окрайці думок (20.09.1963)
Здається, я став писати гірше, ніж рік тому. Зледачіли мозок і серце.
Здається, я став писати гірше, ніж рік тому. Зледачіли мозок і серце.
Тепер я став у Черкасах ще самотніший, бо немає і того колективу, що був у «Молоді Черкащини».
«Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить що йому заманеться.
Ні, не так я мріяв жити, як живу. Щасливий той, хто хоче мало від життя, — він ніколи не розчарується в ньому.
Не знаю, чи це кожному властиве, чи тільки зі мною таке буває. Часто сумніви нищать будь-яку впевненість в своїй мужності.
Якщо поет не приносить нових думок та емоцій — він формаліст, як би не рекламував свою мниму належність до реалістів.
Запізніле каяття завжди схоже на позерство, але у мене немає іншого виходу. Треба вчитися бачити себе збоку.
Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька для нормальної людини.
Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.
Непорочна Пречиста Діва варта захоплення, але, даруйте, — не наслідування.
На мене він ще тоді справив глибоке і сильне враження. Я повірив у нього з першого знайомства і, гадаю, не помилився.
Справді, Сталін не зійшов на п’єдестал, не люди поставили його, а він сам виліз — через віроломство, підлість, виліз криваво і зухвало, як і всі кати.