До Надії Романюк [1]

Надіє! Я надсилаю Вам своє «Вино з троянд» з надією, що ви не вб’єте мене своїм презирством, покуштувавши його. Коли б Ви не нагадали мені про необачну обіцянку, навряд чи зважився б запакувати його в конверт і опустити в поштову скриньку, яких, між іншим, у Черкасах не так вже й багато.
Оповідання не з тих, від яких непритомніють. Але, хрест мене побий, я читав і гірші. Певен, що й Ви не уникли цієї гіркої долі.
Буду терпляче чекати вашого вироку. Але при цьому нагадаю, що є відповідна вказівка — проявляти чуйність і увагу до людей. Коли діятимете не в сліпучому сяйві цієї вказівки, я розглядатиму Ваші дії як пережиток часів культу. Врахуйте, що я член профспілки (№ квитка не пам’ятаю), яка захищає мої права денно і нощно. Як писав мій друг і поет В. Діденко:

Радянська Вітчизна — одна у нас мати,
І всі ми у неї, мов квіт на гіллі.

На цьому я вичерпав весь запас провінційного гумору і редакційного чорнила, а тому змушений припинити цей яскравий монолог.
Отже, щиро тисну Вашу правицю і бажаю 6.783.421 тонну щастя.
Даруйте легковажність, але сьогодні в Черкасах сонячний день.

Василь Симоненко.

13.12.1962

3 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *