Василь Симоненко

І була із нами дівчина в машині,
Може, трохи гарна, але більше зла,
І горіли фари, і шуміли шини,
І дорога довга куцою була.

Я не прислужував ніколи і нікому.

Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав

Ну що в тім нового, сучасного ховалося? —
Так зрозуміти і не міг.

Тепер патриціїв нема,
Лишилися одні плебеї.

Недолюбив, не доспівав, та гідно
Звання Людини по житті проніс.

Конкурсна комісія з присудження Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка підбила підсумки конкурсу на здобуття премії у 2014 році

Священники, митці, громадяни. Священники відслужили панахиду, до могили лягли китиці калини. Заспівали з “Лебедей материнства” “Виростеш ти, сину”.

Прости, мій маленький сину,
що мало з тобою був.
Втішайся, газетне рабство,
що я тебе врешті збув.

Ти тут? Я стукаю. Ні звуку.
Ти — тут? Хіба не чуєш стуку?
…Самотня камера Твоя.

Ой, так дуже крикнуть за тобою
хочеться: Василю, не відходь!

Заквакали жаби: «Догрався, дивак!»
Вужі пред’явили на тіло права.
Копали могилу…
І раптом спинились:
Кого ж хоронити, як пісня жива?!