У четверту річницю смерті
Обірвалось серце на припоні,
впала тінь на молоде чоло.
Ти заснув. На грудь зложив долоні,
вітерцем злетів понад селом.
Ще до вчора темнощі усюди
і важка дорога до кінця —
щире слово ти носив між люди
і черстві запалював серця.
Та й тепер, самотній, ніби Крузо,
йдеш кудись у куряві зірок…
Поклонись його мандрівці, музо,
хмари, не заплутуйтеся в крок.
Злиньте, бурі! Мукою прибою —
хмари розженіть з дороги хоть…
Ой, так дуже крикнуть за тобою
хочеться: Василю, не відходь!
Хай причалять на твоїм окриллю
пам’яті моєї кораблі…
Був у тебе П’ятниця, Василю,
та далеко… на чужій землі.
1967, Гамільтон
Posted In: Присвяти
