Поет

foto22Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав,
Серцями людськими, мов кременем, кресав,
Втопивши біль у віковій заграві.

Тоді, як ви плелися невеселі,
Опутані кайданами, в катівні,
— Мартинови під ваші сни наївні
Мені стріляли в груди на дуелі.

Я не вмирав. На прив’язі міцному
Мене, мов пса, покірні холуї
Тримали в закутку холодному, тісному,
Закинувши в віддалені краї.

Та не піддавшись зарібку легкому,
Я не прислужував ніколи і нікому.

03.02.1956

4 роки ago

1 Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *