Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав,
Серцями людськими, мов кременем, кресав,
Втопивши біль у віковій заграві.
Тоді, як ви плелися невеселі,
Опутані кайданами, в катівні,
— Мартинови під ваші сни наївні
Мені стріляли в груди на дуелі.
Я не вмирав. На прив’язі міцному
Мене, мов пса, покірні холуї
Тримали в закутку холодному, тісному,
Закинувши в віддалені краї.
Та не піддавшись зарібку легкому,
Я не прислужував ніколи і нікому.
03.02.1956
Posted In: Поезія
1 Comment