За «Некролог кукурудзяному качанові…» Юрія Смолянського «прошпетили» на зборах
Серед архівів, які свято береже родина Смолянських, особливе місце належить темі Василя Симоненка. Юрію Васильовичу, талановитому театральному режисерові й виконавцю,…
Серед архівів, які свято береже родина Смолянських, особливе місце належить темі Василя Симоненка. Юрію Васильовичу, талановитому театральному режисерові й виконавцю,…
Впала мені у вічі його доброзичливість, увага, чуйність і простота спілкування.
На літніх канікулах 1954 року Василь закохується в Катерину Шабельник, зведену сестру Коломійців з Горобіїв.
Симоненко – єдиний покищо поет, що викристалiзувався в провiнцiї i внiс свiй струмiнь у поезiю – струмiнь оголеної правди i непiдкупної чести.
“Ми були тільки друзями! Ділилися секретами, жартували, коли треба було, то підтримували один одного, та коханцями ми не були, адже свою Люсю Вася любив…”
Це був чоловік-геній. Пам’ятаю, ми гуляємо дітворою, а він каже комусь з однолітків — на тебе завтра буде вірш. І на другий день вже читає його.
Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на п’ять років. На неї не можна було дивитися без захвату…
Розіб’ється човен об скелі,
Об гранітну байдужість твою.
Василь был очень честным поэтом и очень прямолинейным… Но он в своей прямоте пошел дальше меня.
Він казав, що доки людина живе, бореться, творить, довкола неї утворюється певне коло – людей, понять, стереотипів, мет, створюється якийсь стабільний світ.
Хто ж цей загадковий Гриша, який явно був справжнім другом відомого поета?
Уривок з книги Богдана Гориня “Не тільки про себе” (Книга 1. – Київ: Університетське видавництво «Пульсари», 2006). Ще задовго до знайомства…