За «Некролог кукурудзяному качанові…» Юрія Смолянського «прошпетили» на зборах

smoljanskyiСеред архівів, які свято береже родина Смолянських, особливе місце належить темі Василя Симоненка. Юрію Васильовичу, талановитому театральному режисерові й виконавцю, пощастило протягом кількох років близько знати поета і журналіста, спілкуватися з його колегами. Ще за життя Василя Андрійовича випала нагода торкатися його творчості, пізніше — чимало прислужитися її популяризації. Із сторінок спогадів про це, люб’язно наданих редакції Луїзою Олександрівною, вдовою лауреата літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка Юрія Смолянського, дізнаємося чимало про те, як вибудовувалися стосунки в творчому середовищі, до якого обидва належали, як знаходили шлях до читачів, слухачів рядки одного з найзагадковіших поетів сучасності. Ось як усе це відбувалося — з рукописних замальовок Юрія Смолянського.

…1962 року «Черкаська правда» опублікувала поему Симоненка «Червоні конвалії». Вона захопила мене напругою, драматизмом сюжету, конфліктом, ідеєю, і кілька днів я ходив під враженням від цього твору. Потім вирішив створити радіокомпозицію. Звукооператора облрадіо Анатолія Пеньковського теж поема не залишила байдужим, і він почав добирати відповідне музичне оформлення. І от передача вже записана, змонтована. Подзвонили Симоненку, щоб прослухав. Прийшов він із Василем Оглобліним… Зайшли в апаратну, зазвучав звукозапис. Василь майже зразу витяг із кишені сигарету і запалив, а Оглоблін теж майже зразу дістав носовичок і почав витирати сльози… Відзвучав звукозапис. Чекаємо з Анатолієм «вироку» — а раптом не так і доведеться переробляти. Поглянув Василь на Оглобліна:
— Ти диви, наче щось і порядне. — А потім до мене: «А я думав…» Спасибі, — це вже й Анатолію Пеньковському.
…У кіноконцертному залі (нинішня філармонія) проходила якась важлива обласна нарада. Тоді вперше у Черкасах прозвучала пісня Анатолія Чекаля «Крізь століття». Я перед виступом оголосив, що в залі присутній автор вір­шів, Анатолій, і учасники хору попросили, щоб Симоненко зайшов за куліси або до їхнього автобуса. Після концерту розшукав Василя і передав прохання чигиринців. А він знітився, засоромився: «Незручно якось… — і посміхнувся: — Що я, геній?..»
У 1964-му році підбили мене переїхати працювати режисером Львівської студії телебачення. Написав я сценарій телепередач про Симоненка. Порадившись, ми ризикнули включити до сценарію вірші «Некролог кукурудзяному качанові, що загинув на заготпункті» та «Злодій»». Сподівались, що цензура пропустить, зваживши, що виконує їх сам автор. Не пропустили. Не пройшли не лише вірші, а й сама передача, яка, до речі, вже рекламувалась у пресі. Замість того відбулись партзбори з порядком денним «Про втрату політичної пильності деякими комуністами телестудії». Після зборів перевели мене з редакції пропаганди до менш відповідальної… (Через кілька місяців, коли Юрій Смолянський повернувся в Черкаси, та передача у Львові відбулася, але перед кожним словом «Україна» пильне редакторське перо ставило прийменник «Радянська»…)
«Виростеш ти, сину…» Спокійно слухати пісню «Синові», проникливі слова якої віднайшов у своїй душі Василь Симоненко, а мелодію створив Анатолій Пашкевич, неможливо. У виконанні Черкаського українського народного хору з солістками Ольгою Павловською і Ганною Онопрієнко, «Синові» була записана республіканським радіо і розіслана обласним радіокомітетам. Пісня пішла в ефір, пішла в життя. Але сталося непередбачене: почувши пісню і що її слова написав Василь Симоненко, секретар ЦК Компартії України Валентин Маланчук розпорядився заборонити її, розмагнітити всі звукозаписи в обласних радіо. Одержали вказівку і в Черкасах, але плівку на розмагнітили (отак і зберігся звукозапис). Розпорядження директивного чиновника виявилося запізнілим: пісню люди вже чули і вона їм припала до серця.
…У шістдесятих роках на сцені Черкаської філармонії досить часто виступали видатні митці з Києва. Якось приїхав і Юрій Гуляєв, а саме перед цим я роздобув пластинку, на якій він записав романс на вірші Василя Симоненка «Ображайся на мене, як хочеш…». Продивившись програму (мені тоді доручили вести концерт столичних гостей), я попросив Юрія виконати цей романс, додав, що це сприятиме успіхові, адже Симоненко писав ці поезії, живучи в Черкасах.
— А я про це не знав, — сказав співак, — кілька років тому, не пам’ятаю, в якому місті, зайшов до книгарні. Привабила обкладинка і назва «Тиша і грім». Я сів, розгорнув і зразу ж вразили слова «Ображайся на мене, як хочеш», так і почалася моя композиторська діяльність, написав романс, кажуть, що вдало. Хочу написати ще кілька творів із циклу «Тиша і грім», але не знаю, чи потрібні мої композиції людям.
Я сказав, що потрібні, а Юрій просяяв своєю чарівною усмішкою:
— Побачимо. Гайда на сцену…
Не знаю, чи встиг, бо його молоде і щире серце теж зупинилося рано…

Юрій Смолянський

Черкаський край

Grenka UA
5 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *