Микола Сметанка: “Разом із Василем Симоненком я грав у футбол”

Микола Сметанка
Микола Сметанка
Для мешканця села Біївці Лубенського району Миколи Григоровича Сметанки Василь Симоненко не просто видатний земляк, а перш за все, товариш дитинства. Із того часу лишилися тільки приємні спогади про спілкування з поетом.

Я народився 1936 року, а він був старшим від мене на рік. Це був чоловік-геній. Пам’ятаю, ми гуляємо дітворою, а він каже комусь з однолітків — на тебе завтра буде вірш. І на другий день вже читає його. тут живе неподалік моя сусідка Катерина на рік менша за мене. То Василь обіцяв вірша про неї. Коли він розказує, і не лише про неї, а про багатьох, хто жив тут поруч: “Баба Ганка у сю ніч провалилася у піч, а Палажчине Катрі опинилось на Дніпрі, а Улита із Бганом їдуть верхи кабаном, а дід Кирило із Луки підсува свої полки”. Цю байку він склав, коли йому було років 14 чи 15… А от про мене нічого такого чомусь не складав…
З Василем малими грали у м’яча, в застукалки, в сракача грали. Це коли нахиляєшся, долонями прикриваєшся ззаду, і хтось уліпить тобі, а тоді вгадуй, хто тебе вдарив. Ми з ним братами у четвертому коліні вважалися… До того ж, мій батько і його дід дружили.
Він писав все із життя свого. До школи ходив без книжок, носив з собою три зошити. Конспект тільки записував і на тому все. Пам’ять у нього була залізна. У дружніх стосунках він був дуже людяним, дуже грамотним.
Ніхто у селі не був схожим на нього. Може наша земля і благодатна, але породила його такого одного.Батька у Василя не було, він був нагуляний, як то кажуть. А його дід, материн батько, жив з ними якраз в цій хаті, де зараз його музей. То і жили так утрьох, доки дід не помер. А коли те трапилося, він вже пішов у школу у Тарандинцях, щодня ходив 10 кілометрів туди і назад стільки ж.
Завжди приїздив до Біївців у відпустку . І завжди намагався зустрічатися із однолітками. Скромна людина була… Любив людей, спілкувався з ними багато… Він з небагатої сім’ї, таких само голодранців як і ми. То він не задавався ніколи, високо не ніс себе.
Не любив несправедливості. Якось він приїхав в гості до села, вже працював на той час у газеті. У в клубі проводили збори, де він виступив за людей. Приїжджий чиновник з району спробував його за це присоромити. А Василь тоді так його “отчистив” на тих зборах за те, що він виступив на не боці громади!
Забрали Василя під час зустрічі з двоюрідним братом. Сиділи вони десь разом, спілкувалися, може випили щось, може просто обідали… Коли підходять до нього в гражданському, забрали його, побили, нирки відбили. Він, здається, два роки прохворів і віддав Богові душу… Взяли зразу в нього на аналіз з позвонка сок і він як зліг, а тоді невдовзі і помер. У Черкасах могила його, і мати там похована…На похорони туди родичі їздили, зокрема, Леонід Щербань, але він теж вже помер… А тоді на той час важко і добратися було з села кудись, з автобусами проблеми… По тому як Василя не стало, у селі нікого не переслідували.
Вже мало в живих осталося тих, хто з ним зростав…Хто його знає, то шанує тут його пам’ять. Четверо нас тут однолітків його ще лишилося, і п’ятий чоловік живе в Солониці. А то нема вже нікого.
Це був другий Шевченко, але ж не дали йому пожити…

Записала Олена ЗАДОРОЖНА
29 квітня 2013
vasylsymonenko.info

9 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *