І стояв він, тупий, плечистий… (ФОТОЦИТАТА)
Уривок з вірша “Одурена”
Уривок з вірша “Одурена”
Щовечора він робив поширений огляд подій минулого дня, докладно розповідаючи, як вона зашарілася при згадці про мене.
Палять мене твої фосфорні очі,
Перса солодкі й тісні,
Диханням пристрасним сповнені ночі —
Сняться, прокляті, мені.
В одних у зорі світилося захоплення, в других — неприхована хіть, а треті милувалися нею, як шедевром краси.
А хіба я винна, що я гарна? Хіба моя врода — це я?
Білі привиди заходили до вестибюля, гупотіли незграбними ногами, ляскали долонями, і молочні хітони осипалися з них на підлогу. — Оце…
Я стояв. Пливла вона до мене —
Повні очі голубого блиску!
Так стоїть тополя, повна сонця й болю,
Вітами-привітами кланяється полю.
Добра та ласкава, ніжна й молода,
Милого з походу вірно вигляда.
І стояв він, тупий, плечистий
І байдужий, немов колода.
Світ твоїми, моя люба,
кучерями пахне!
Ти ж спішила од мене,
ти квапилась дуже,
А мені так хотілося
бути байдужим.
Під віями, як абажурами,
Блищить очей твоїх овал.