дівчина Archives » Василь Симоненко

Уривок з вірша “Одурена”

Щовечора він робив поширений огляд подій минулого дня, докладно розповідаючи, як вона зашарілася при згадці про мене.

Палять мене твої фосфорні очі,
Перса солодкі й тісні,
Диханням пристрасним сповнені ночі —
Сняться, прокляті, мені.

В одних у зорі світилося захоплення, в других — неприхована хіть, а треті милувалися нею, як шедевром краси.

А хіба я винна, що я гарна? Хіба моя врода — це я?

Білі привиди заходили до вестибюля, гупотіли незграбними ногами, ляскали долонями, і молочні хітони осипалися з них на підлогу. — Оце…

Я стояв. Пливла вона до мене —
Повні очі голубого блиску!

Так стоїть тополя, повна сонця й болю,
Вітами-привітами кланяється полю.
Добра та ласкава, ніжна й молода,
Милого з походу вірно вигляда.

І стояв він, тупий, плечистий
І байдужий, немов колода.

Світ твоїми, моя люба,
кучерями пахне!

Ти ж спішила од мене,
ти квапилась дуже,
А мені так хотілося
бути байдужим.

Під віями, як абажурами,
Блищить очей твоїх овал.