Друг сімейства

Я три місяці зітхав за однією особою жіночої статі. Любов була такою блискавичною, що мені пророкували швидку і легку смерть. Це дуже збентежило мого колегу по роботі. Він вирішив за всяку ціну вирвати мене з обіймів кістлявої карги і кинути в обійми платонічної коханки.
— Забудь ти її,— благав мене схвильований друг.
Я мовчки стогнав і продовжував покірно вмирати.
Колега долонею витер вологі очі і зробив останню спробу відвернути мою згубу.
— Слухай, безталанний коханцю,— співчутливо шептав він,— дозволь мені діяти від твого імені.
Я дав згоду.
Друг почав свою діяльність просто. Він щодня надсилав їй мої записки, супроводжуючи їх власними дотепами.
— Ну, як справи? — через кожні півгодини довідувався я.
— Як по маслу,— відповідав колега і прохав паперу на записки.
Щовечора він робив поширений огляд подій минулого дня, докладно розповідаючи, як вона зашарілася при згадці про мене. В окремий блокнот він занотовував кожне її зітхання і кожну усмішку.
— Ще день-два — і вона твоя,— сяючи від щастя, запевняв мене агент мого серця.
Ви, звичайно, не здивуєтесь, якщо я скажу, що через день-два моя кохана і мій приятель одружилися.
Убитий горем і знесилений коханням, я хотів умерти.
Проте миттю передумав і став другом їхньої сім’ї. Зараз усі раюємо. Правда, останнім часом колега зовсім втратив розум. Він погрожує розлученням. Але хай тільки спробує! Я на профспілкових зборах — а без них не обійдеться! — виступлю і скажу, що він за людина. І не подивлюся на те, що він мій друг.