дівчина Archives » Сторінка 4 з 5 » Василь Симоненко

Граціозно і пластично проплива твій силует —
Видно, в серці будуть вічно перестуки кастаньєт.

Полюбив — як сказать, не знаю,
та й потреби у тім нема,
я щасливий, що я кохаю,
ну, а решта мені дарма.

Я жду тебе, я жду тебе і кличу,
А ти така чарівна й таємнича
І недосяжна, як оцей сонет.

Я ж себе не дам тобі в забаву
Ні тепер, ні завтра, ні колись…
Не дивись на мене так лукаво,
Не дивися, чуєш, не дивись.

І я розумів, що ти — сеньйора,
А я, навпаки, — васал.

Тиха нічка за вікном заснула,
Щось черешня шепче при вікні.
Дві голубки крилами змахнули,
Вишиті на грубім полотні.

Скільки ждала, виглядала —
Не діждалася таки.

Не від людей я сором свій ховаю,
Убогу душу не від них таю,
А сам від себе, бо тебе кохаю,
Хоч ти й не варта на любов мою.

Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні.

Вкутали тумани
Місяць золотий.
Дівчино кохана,
Де тебе знайти?

«Ой скажи мені, чому хмелію
Біля тебе, мила кароока?»
Ой долино, ти яка широка,
А попробуй в ширину свою
Радість помісти мою!

Ми з тобою різні люди.
Різна доля, видно, буде
І тобі, й мені.