дівчина Archives » Сторінка 3 з 5 » Василь Симоненко

Я не йму тобі зовсім віри,
Як сумною побачу тебе,
Небо в сутінь буває сірим,
А насправді ж воно — голубе.

Ображайся на мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!

І не треба долі дорікати,
Всіх не може обігріть вона:
Нас до тебе горнеться багато,
Але ж ти одна.

І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.

Вона прийшла непомітно, тихо,
Голівку мило схиливши так.

Десь далеко — твоє зітхання,
Обережних кроків луна,
Мов любов безрозсудно рання,
Нерозділена і страшна.

Скільки ніс я для тебе тривог і тепла,
Але ти, як весна, стороною пройшла.

І смішно й соромно побитому і злому
Шукать невинності в паскудної гетери,
Коли вона з-за дивної портьєри
Явилась гола дурнику малому.

І ти в душі несла людські тривоги,
Людські бажання, сумніви і біль.

Та щастя з ним ти не зазнала,
Твої вуста його не знали губ.

Я знов мовчу. Бо що мені казати?
Все — як тоді. А втім, різниця є —
Бо ти тепер уже не хочеш ждати,
Бо ти спішиш до нього у фойє.