Коли дрімає місто серед ночі
коли запав за обрій день давно
блищать зірки немовби очі вовчі
із неба заглядаючи в вікно
Спить кожен дім ані душі надворі
в одному домі спиш і ти
стою
дивлюсь як злотом по блакиті зорі
враз монограму вишили твою
(Хто полюбив той певне знав години
коли не міг він спати та й не смів
бо відбирало навіть сон в людини
кохання ненадійний спільник снів)
А може в цю хвилину вже й не спиш ти
а може до вікна ти підійшла
щоб теж на небі монограму вишити
щокою притулившися до скла
Усе принишкло чути між кущами
лиш шепотіння вітру-пустуна
що двоє в зорях пишуть монограми
один твою а ти чию? Хто зна?
Не пізніше 4.06.1963
Posted In: Переклади чужого