Дужий Зевсе, хоч на час
забери натхнення в нас,
бо в калюжах віршів, од
скоро втопиться народ.
Хто практичний, той не всує
знай, рапсодії римує,
хвалить рівність і свободу,
благо вільного народу.
Може, нині кожна шельма
і на кайзера Вільгельма
вивергать прокльонів шквал
це тепер не кримінал.
Хто в перевертнях тинявся,
мами рідної цурався,
нині дряпає без міри
на перевертнів сатири.
Хто валявсь на черені,
кличе палко до борні,
у думках, як богатир,
визволяє Рим, Сибір.
Хто виспівує гучні
про Масарика пісні
(що ж, між іншим, ідеально —
і сучасно, і лояльно).
Хто й цього робить не вміє,
той над роздумами скніє,
просвіщає темну братію,
що то — справжня демократія.
Щоб спинить оцю лавину,
треба день восьмигодинний —
там хоти чи не хоти! —
і в поезії ввести.
Не пізніше 2.07.1963
