зірки Archives » Василь Симоненко

Туманом дише з річки на узгір’я,
А в тім тумані страхи та повір’я,
Фантазії примарливі пливуть.

ти повиснеш йому на шиї,
щоб він теж не міг
задрати голову в небо
і милуватися зорями,
які він так божевільно любить.

Усе принишкло чути між кущами
лиш шепотіння вітру-пустуна
що двоє в зорях пишуть монограми
один твою а ти чию? Хто зна?

Ти ідеш… Звичайно, не до мене,
Не мені замріяність несеш.
Ніжна й добра, щедра і шалена,
Іншому в обійми упадеш.

Ти байдужа, як мертве місто,
І далека, як зір вогні,
До безумства ясна і чиста
Пригадалася знов мені.

Чим кохання своє я змірю,
Щоб невіру в тобі убить,
Коли іноді й сам не вірю,
Що я здатний отак любить?..

Я іду до тебе, моя мила,
Ти виходь, кохана, зустрічать.
Ні, любов ніщо зламать не в силі,
Бо вона єства твого печать.