смерть Archives » Сторінка 2 з 4 » Василь Симоненко

Тепер спокійно можна спочивати, Ніхто його не потурбує вже — Від клопотів щоденних бюрократа Смерть-секретарка пильно береже. Робить їм, правда,…

Ну хто ви?
Чи ви не полководці без солдатів?

А сніг скрипить. Невже це кроки смерті?

Хай серце дивиться!
Хай тільки правду слуха!
Хай сльози в нього капають з очей!

Та треба затямить собі на умі,
Що світ зберегти від вогневих громів
Ми з вами обов’язок маєм!

Ми були з ним уже не друзі,
Але ще не були вороги.

Може, це правда, а може, людська фантазія творить нову легенду про велику любов, яка вже на смертному одрі зачала життя.

Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.

Їй-право, не страшно вмерти,
А страшно мертвому жить.

Готовий все убити і спалити,
Щоб обезсмертити своє ім’я.

Як усе на світі зрозумієш,
То тоді зупинишся
І вмреш!

Та право материнства —
За тобою!
І син в колисці пісню наслуха.