смерть Archives » Сторінка 4 з 4 » Василь Симоненко

Заграє смерть іржавою трубою,
Та я, забувши, що минає строк,
На край світів блукати за тобою
Піду у жовтій куряві зірок.

І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну —
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Та краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Ні, я, коли впаду в обійми смерті,
Не заволаю слізно: «Зупини!»

Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною,
Муками натягнута душа.