Помер Петро Жук – колега та друг Симоненка
Петро Жук працював у газеті «Черкаська правда», коли у 1956-му майбутній витязь молодої української поезії прибув туди на практику й до останніх днів був поряд із ним.
Мітки: смерть
Ні, не вмерла Україна!
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
В президію правління Спілки письменників України
Звертаюся до Вас у трагічну хвилину свого життя — можливо, завтра мене вже не буде.
Бюрократові (“Мандрівка по цвинтарю”)
Тепер спокійно можна спочивати, Ніхто його не потурбує вже — Від клопотів щоденних бюрократа Смерть-секретарка пильно береже. Робить їм, правда,…
Балакуни з блискучими очима!..
Ну хто ви?
Чи ви не полководці без солдатів?
Пробіснувались хуртовини й тучі…
А сніг скрипить. Невже це кроки смерті?
Голодна симфонія (поема)
Хай серце дивиться!
Хай тільки правду слуха!
Хай сльози в нього капають з очей!
Невже?
Та треба затямить собі на умі,
Що світ зберегти від вогневих громів
Ми з вами обов’язок маєм!
Червоні конвалії (поема)
Ми були з ним уже не друзі,
Але ще не були вороги.
Весілля Опанаса Крокви
Може, це правда, а може, людська фантазія творить нову легенду про велику любов, яка вже на смертному одрі зачала життя.
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Люди часто живуть після смерті…
Їй-право, не страшно вмерти,
А страшно мертвому жить.