про кохання Archives » Сторінка 7 з 11

Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,
Подаруй мені хвилину — і забудуться жалі.

І ти під одиноким ліхтарем
Розмашисто другого цілувала..

Куди пливу я в цім безумнім морі?
Куди несе мене стихії шал?

Я їх не слухав. Сплющивши повіки,
Про тебе думав і зітхав нечутно.

Ти байдужа, як мертве місто,
І далека, як зір вогні,
До безумства ясна і чиста
Пригадалася знов мені.

Чим кохання своє я змірю,
Щоб невіру в тобі убить,
Коли іноді й сам не вірю,
Що я здатний отак любить?..

Десь далеко — твоє зітхання,
Обережних кроків луна,
Мов любов безрозсудно рання,
Нерозділена і страшна.

Скільки ніс я для тебе тривог і тепла,
Але ти, як весна, стороною пройшла.

І смішно й соромно побитому і злому
Шукать невинності в паскудної гетери,
Коли вона з-за дивної портьєри
Явилась гола дурнику малому.

Та щастя з ним ти не зазнала,
Твої вуста його не знали губ.

Я все забув — сьогоднішнє, минуле,
Бо ти — зі мною, бо у всьому — ти.

Я знов мовчу. Бо що мені казати?
Все — як тоді. А втім, різниця є —
Бо ти тепер уже не хочеш ждати,
Бо ти спішиш до нього у фойє.