Я був бездумний, млявий, мов амеба,
І серце билося, мов птиця у сільці,
Коли сидів мовчазний біля тебе
В президії на ветхому стільці.
Ти не лукавила. Така проста й несміла,
Мов та, що в снах являлася мені.
І, мов достиглі ягоди, горіли
Монгольські очі теплі і сумні.
І ти не просто зайчиком майнула,
Щоб після цього зникнути, втекти.
Я все забув — сьогоднішнє, минуле,
Бо ти — зі мною, бо у всьому — ти.
22.03.1956
Posted In: Поезія
Tagged In: про кохання
