про кохання Archives » Сторінка 8 з 11

Верби послали тіні химерні,
Довгі, тонкі, незграбні,
І випливають на води озерні
Сутінки ніжні, єдвабні.

Граціозно і пластично проплива твій силует —
Видно, в серці будуть вічно перестуки кастаньєт.

Я придбав костюм для себе новий,
Чи ж придбала ти собі любов?

Полюбив — як сказать, не знаю,
та й потреби у тім нема,
я щасливий, що я кохаю,
ну, а решта мені дарма.

Я жду тебе, я жду тебе і кличу,
А ти така чарівна й таємнича
І недосяжна, як оцей сонет.

Знову з пошти в синьому конверті
Друзі лист бажаний принесли.
Довго йшов він — літери зітерті
Про його шляхи розповіли.

[Він прийшов схвильований і безцеремонний]. Не привітавшися, повісив на стілець сірого піджака і заходився витирати долонею з лоба піт. —…

По лузі травами зеленими
З газетою зім’ятою в руках,
Натхнений рішеннями пленуму,
Я лину на побачення, мов птах.

Де світи стикаються у шалі
І сміється злісно маніяк,
Я свої повідаю печалі
Тій, що жду і не діждусь ніяк.

Я ж себе не дам тобі в забаву
Ні тепер, ні завтра, ні колись…
Не дивись на мене так лукаво,
Не дивися, чуєш, не дивись.

За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, обтяжена, застигла у вікні —
На віях сльози… І осінні далі
Сумну мелодію навіяли мені.

Вже третій день товариш мій хворіє,
Але чомусь не йде до лікарів.
Сидить весь час — то журиться, то мріє,
Або ковтає томики віршів.