Іду, не хрестячись, в дорогу…
Коли б я вірить став у Бога,
То Бог на тебе б схожим був.
Коли б я вірить став у Бога,
То Бог на тебе б схожим був.
Мені своїх поклонників чванливо
По тричі в день нагадує вона.
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та я їх кров’ю власною зігрів!
Двоє ходять мовчки по надталому,
Змішаному з водами снігу.
О, скільки довелося пригорнути
Довірливих і каверзних голів.
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю.
На холоднім білім тротуарі
Білий сніг притрушує сліди.
Я тебе не зрадив, дівчино хороша,
Але серце кляте зрадило мене.
І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.
І твої легенькі кроки, милу посмішку твою
Я завжди безпомилково серед інших пізнаю.
Вона прийшла непомітно, тихо,
Голівку мило схиливши так.
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?