Шполянська «магнітна аномалія»

booksПро що тільки не розказують книги — і про те, що бозна коли було, і про те, що сьогодні діється, та й про те, що завтра буде, повідати можуть. Але такого, як у Матусові, мабуть, ніде від них не почуєш. Якось опівночі скочила одна тоненька брошура з полиці та й звертається до пузатого довідника:
— Дядьку, що таке каструля?
Довідник почухав своє тім’я, помізкував та й каже:
— Взагалі всім я кажу, що це посуд для того, щоб суп варити. Але ти, малечо, затям собі, що це зовсім не так. Каструля — це найкращий друг книги. Потім ідуть миски та банки.
Товстий та скучний роман, вибиваючи дріб зубами, застогнав:
— Ой, хоч би хто почитати взяв! Може, хоч у чужій хаті зігрівся б. А т-тут холодно, аж палітурки посиніли.
Зачитаний до дірок детективний роман замріяно мовив:
— Ех, якби попасти в руки голови колгоспу т. Кравченка! Я розповів би йому, як тут живеться. Може, зглянувся б.
— Найшов кого просити, — пропищала худенька збірка поезій. — Щоб Кравченко та звернув на нас увагу?! Таке тільки в пригодницьких романах буває.
І заварилася каша. Всі навперебій кинулися говорити. Дісталося тоді Кравченкові, жаль, що він не чув. Пригадали і про те, що кілька років голова ніяк не збереться прикрити дах бібліотеки, і про те, що він взагалі зневажає їх.
— Та й навіщо ми йому здалися? Він оно будинок собі аж у Шполі зводить. Недовго, мабуть, у нас збирається жити. Де вже там йому на нашу сирітську долю зважити! — гарячилася сатирична повість. — Отож я й кажу, — розважливо продовжив свою думку довідник, — каструля, миска та банка — наші найкращі друзі. Коли б не вони, що з нами, бідними, було б під дощ? Затопило б усіх нас. А то вони на себе головний удар приймають…
— Тс-с… Хтось іде…
Справді, прийшла Валентина Круть, бібліотекар. Хмарилося. Отже, треба було поставити на бойові пости батареї мисок та каструль…
Ця розмова відбулася ще восени. Зараз книгам трохи легше — принаймні за палітурку не капає.
А жаль, що Кравченко не чув цієї розмови. Може б, таки замислився над тим, що поспішніше треба робити: чи прикрити дах на бібліотеці в Матусові, чи будинок свій зводити в Шполі. Адже від цього рішення залежало чималенько — міг би він зміцнити до себе довір’я не лише серед книг, а й серед колгоспників. А то кожен десь про себе подумає: хтозна, чи він у гостях у нас, чи назавжди приїхав? У всякому разі, будинок той у Шполі, звісна річ, не для комунгоспу зводить…
Воно, правда, Кравченкові й поспівчувати можна. Сам же він виявився жертвою складного явища, яке чимось нагадує магнетизм. Що там не роби, а тягне в райцентр, ніби магнітом. Прямо-таки цупить і все. Щось є в тій Шполі на зразок « магнітної аномалії», яка стрілки в компасі переплутує. Бо не тільки ж матусівський голова за неї обома рученьками тримається. Цілий взвод теперішніх і колишніх голів звели собі гніздечка в Шполі.
Оно Кунець Олександр Терентійович головував у Василькові, а хату в Шполі будував. Тепер вона йому в пригоді стала. А хіба Сергій Гервасійович Ткаченко прогадав на тому, що так передбачливо до райцентру перебрався? Мабуть, кожної ночі сняться власні будинки в Шполі і Геновському Дмитру Марковичу, що в Капустиному головує, і Йосипу Антоновичу Килимистому, що в Буртах побивається. А ще, може, сняться їм лаври Олександра Гнатовича Колісника, колишнього голови артілі «Більшовик». Завбачливий був чоловік. Тепер перебрався в Шполу, і не треба тобі в чергу за квартирою ставати.
Або взяти агронома з показового господарства с. Лозоватки т. Ковдія. Він, крім усього іншого, показує ще й те, як треба після роботи з Лозоватки до Шполи добиратися.
Та що це ми тут обліком зайнялися! Можна подумати, що Шполянському райвиконкому це зовсім невідомо. Відомо, та ще й добре. Тільки не хоче райвиконком боротися з отим клятим магнетизмом. Воно ж і своя вигода є в цьому: якщо в голови резиденція у Шполі, то такого можна легко з одного колгоспу в інший і переправити. Йому все одно, де керувати, аби керувати…
А, може, й інші якісь міркування є в райвиконкомі. Не знаємо. Знаємо тільки, що такі голови самі собі свиню підкладають. Оберуть його люди та й гадають: що ж це ти, голубе, так нашого колгоспу цураєшся, що навіть жити у нас не хочеш? А ми ж тобі свою долю довірили! Чого ж ти на Шполу оглядаєшся? Мабуть, ти до нас на заробітки прийшов?
І спробуй тут їм щось заперечити. Відомо ж, коли людина любить своє село, свою артіль, то більше і дбає про його благоустрій, ніж про архітектуру райцентру. Хочеться згадати тут ще одного «забудовника» — голову колгоспу «Росія» з Тальнівського району т. Васильченка. Він поставив більше будинків, ніж всі отут згадані разом. Але поставив не в Тальному, а в Зеленькові. І не для себе, а для людей. Бо і бачить цей мудрий і добрий чоловік смисл свого життя не в тому, щоб собі тепленьке місце в райцентрі пригріти. Хоче він, щоб його рідний Зеленьків став справжнім красенем.
То, може, когось із шполянських «будівників» слід було б послати на курси до Васильченка? Нехай подивляться, де і що треба споруджувати. Тоді, напевне, зникне шполянська «магнітна аномалія».
Не пізніше 28.12.1961

9 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *