З публікацій Василя Симоненка у «Черкаській правді»

У редакцію газети «Черкаська правда» Василь Симоненко прийшов студентом факультету журналістики Київського держ­університету, тут двічі проходив практику. У липні 1957 року прибув за направленням і був призначений на посаду літературного працівника відділу культури. Тут він працював по березень 1960 року. Публікації розміщував як під власним прізвищем, так і В.Левада, В.Щербань, В.Василенко. Василь Симоненко ставився до своєї журналістської діяльності з особливою відповідальністю, бо розумів, що стоїть біля джерел формування світогляду української молоді, замуленого роками неправди й ошуканства.Пропонуємо увазі читачів кілька публікацій Василя Андрійовича з архівних підшивок «Черкаської правди».

Школи, яким належить майбутнє
Новосілля
(друкується зі скороченнями)

Цілий день двері в школі не зачинялися. Сюди входили і виходили жінки, чоловіки, бабусі, ведучи за руку на диво присмирнілих дітей. Мабуть, дорослі просто сковували їхню ініціативу своєю присутністю і напутніми вказівками.
— Дивись мені, слухайся вихователів, щоб за тебе очима не кліпати.
— Добре, мамо, — відповідає вихрастий хлопчисько, зиркаючи з-під лоба на своїх майбутніх товаришів, що зібрались біля ганку і вже знайшли спільну мову.
Так, клопоту в цей останній день серпня вистачило і в директора школи-інтернату Олександра Борисовича Лєдовських, і у вихователів. З дитячих будинків Чигиринського району почали з’їжджатися майбутні учні нової школи-інтернату. І кожну дитину треба зустріти так, щоб уже з першого дня в її чутливе серце не запало ні тіні сумніву чи тривоги, щоб вона відразу ж відчула материнську ласку і увагу. Адже тепер їх повністю опікає наша спільна велика мати — соціалістична Батьківщина.
Чигиринська школа-інтернат створена на базі дитячого будинку. В цьому році в ній навчатимуться і виховуватимуться 150 дітей. Трохи більше половини їх — сироти, решта — діти інвалідів Великої Вітчизняної війни, багатодітних матерів. (…)
Школи-інтернати, що створюються по всій країні за рішенням партії, є яскравим свідченням батьківського піклування соціалістичного суспільства про виховання підростаючого покоління. Держава не шкодує на це грошей. Варто тут назвати хоча б таку цифру: лише на чотири місяці поточного року Чигиринській школі-інтернату відпущено понад півтора мільйона карбованців. Цифра ця настільки красномовна, що не потребує коментарів. (…)
Вже в цьому році розгортається будівництво триповерхового гуртожитку для вихованців школи на 570 місць, незабаром почнеться спорудження інших приміщень.
Готуючись до прийому дітей, вихователі та обслужуючий персонал провели кілька суботників по впорядкуванню гуртожитку, школи, подвір’я. З особливою любов’ю і енергією працюють вихователі Іван Панасович Яценко, Володимир Євдокимович Погірний, Іван Васильович Таранов, Катрина Максимівна Орленко та ін. Вони роблять все залежне від них, щоб школа для малят стала рідною домівкою.
В школі-інтернаті діти одержать не тільки глибокі знання, а й оволодіють певними професіями. Для цього тут є все необхідне. Так, школа вже придбала 12 швейних машинок, десять верстатів по металу. Вона має близько 40 гектарів землі, яку оброблятимуть самі вихованці. (…)
Слід сказати і про деякі неполадки, які виявились уже в перші дні роботи. Школі поки що не вистачає приміщень для майстерень — розташовані вони в досить таки тісних кімнатах. (…)
Будемо сподіватися, що райком партії і райвиконком допоможуть педагогічному колективу нової школи-інтернату усунути недоліки. За це їм від щирого серця будуть вдячні і вихованці школи, і батьки та вчителі.

В.Щербань.
8 вересня 1959 року

Заплава і Ріка
(байка)

Буває так, що у гаряче літо
Заплава ремствувати стане на Ріку:
— Куди вона так пре несамовито?
В таку жару не гріх і відпочити —
Ще вистачить роботи на віку.
Нехай, дурна, сама до моря плине,
А я косу піщану протягну
І тут собі спокійно відпочину,
А восени притулок свій покину
Та ще, дивись, й ріку пережену —
До моря першою прилину…
Подума так і перестане скоро…
Ріка сама уперто попливе —
Не тільки воду донесе у море,
Але й запліднить спрагнучі простори
Та силою напоїть все живе.
Заплава ж вляжеться, куняючи ліниво,
Під сонцем висихаючи щомить.
Коли ж не висохне розумниця спесива,
То жабуриння розведе на диво —
Вода в ній зацвіте і засмердить.
Скажу я вам, що звіку-зроду
І між людьми воно так є:
Хто зрадить рідному народу —
Хоч здохне, хоч живим згниє.

Василь Симоненко.
28 лютого 1959 року

До Декади української літератури і мистецтва
Думки після концерту

Минулої суботи в приміщенні черкаського Будинку офіцерів артисти обласної філармонії виступили з концертом перед трудящими міста. Треба сказати, що від цього концерту всі чекали чогось нового, свіжого. Адже нині все культурно-мистецьке життя республіки проходить під знаком підготовки до наступної Декади українського літератури і мистецтва в Москві. Обласна філармонія, зрозуміло, повинна задавати тон у цій підготовці, подавати приклад самодіяльним колективам Черкащини.
Отже, на концерт ми йшли з цікавістю: чим порадують на цей раз артисти обласної філармонії?
Не можна сказати, щоб концерт справив глибоке враження на присутніх, хоча виступи майже всіх артистів зустрічалися доброзичливо, а окремих виконавців викликали на «біс», нагороджували заслуженими аплодисментами. Найбільш пощастило, мабуть, Б.Єремєєву і К.Дмитрієвій, які з тонким ліризмом виконали інсценізацію відомої російської народної пісні «Коробейники», звуконаслідувачу А.Баранову та співачці А.Мастепан.
Без перебільшення, інсценізацію пісні «Коробейники» можна назвати найкращим номером програми. Але розсипатися в похвалах тут немає особливої потреби, оскільки цю річ ми мали можливість похвалити років два тому. З одного боку приємно, що інсценізація користується незмінним успіхом, а з другого — хотілося б побачити нову роботу цих артистів. Сказане стосується й А.Баранова, який добре володіє своєрідним мистецтвом звуконаслідування і якому, звичайно, під силу приготувати якусь новинку.
Хороше прозвучали у виконанні А.Мастепан пісні «Бессердечная», «А я вижу» та ін. Жаль тільки, що в репертуарі цієї здібної співачки не було жодної української пісні. Артист Є.Боровець виконав чотири пісні, і серед них — теж жодної української.
Дуже невдало почала свій виступ співачка К.Хом’яченко. Пісня Мураделі «Россия, Родина моя» в її виконанні прозвучала майже пародійно. Значно краще проспівала вона «Ой, джиґуне, джиґуне» та «Ой, казала мені мати». Очевидно, артистці більш вдаються українські народні пісні, і саме на них їй не вадило б спеціалізуватися. Тим більше, що в концерти обласної філармонії з невідомих причин майже не включаються ні твори української класики, ні сучасні українські пісні.
Безперечно, пропаганда кращих зразків музичної культури великого російського та інших братніх народів є почесним обов’язком філармонії. Однак після концерту у нас виникло цілком природне запитання: що ж Черкаська філармонія готує до Декади, якими творами українського мистецтва вона думає репрезентувати національну музичну культуру?
На концерті ми почули дві народні пісні, кілька частушок, фейлетон О.Вишні та українську фантазію (у виконанні інструментального дуету — О.Чаплікас і В.Удовиченко) та й годі. А де ж твори про сучасне українського народу, про його життя і творчу працю в ім’я комунізму? Вони чомусь не потрапили до репертуару.
Недоліком концерту, на наш погляд, є й те, що він взагалі носить розважальний характер. Справді, прогляньмо репертуар: в ньому головне місце займають конферанс, музичний фейлетон, виступи ілюзіоністів і т.п. Серед частушок можна почути й таке:
Раньше все из кожи лезли,
Чтобы платье показать,
А теперь из платья лезут,
Чтобы кожу показать.
Не будемо говорити, настільки «тонко» підмітив автор цієї естрадної бульбашки різницю між тим, що було раніше і тепер. Але той факт, що вона звучить зі сцени обласної філармонії, швидше свідчить про те, що організатори концерту «из кожи лезут», щоб розсмішити публіку.
Хай не сприймуть товариші з філармонії критику, як образу, ми розуміємо, що працювати в мистецтві (по-творчому, звичайно!) не так легко, як декому здається. Але не легше й трудящим нашої країни виконувати семирічку за п’ять років. Однак вони борються не тільки за кількість, але й за якість. Отже, вони мають повне право вимагати і від працівників культурного фронту доброякісної продукції.

В.Симоненко.
8 вересня 1959 року

На п’яти верстатах

Початок трудової біографії для кожної молодої людини незабутній. Назавжди запам’ятався і Олександрі Гришко вересневий день 1954 року, коли вона вперше прийшла в механічний цех Черкаського механобудівного заводу імені Петровського. Все тут було незвичайним для дівчини, яка тільки-но одержала атестат зрілості і, ніде правди діти, мала досить-таки туманне уявлення про свою майбутню спеціальність фрезерувальниці. Здавалося, що їй ніколи не вдасться примусити капризний зубофрезерувальний верстат слухатися своїх рук. Але тим більше хотілося добитися свого.
Проходили дні, дівчина звикала до нової обстановки і все більше вірила в свої сили. Зрозуміла, що головне — мати справжнє бажання і наполегливість добитися свого, володіти спеціальністю. А ця наполегливість і бажання в Олександри були. Вона уважно прислухалася до порад досвідчених робітників, старанно і наполегливо вивчала «характер» зубо­фрезерувальних верстатів. І ось вже наприкінці 1954 року їй довірили таких верстатів аж п’ять.
Звичайно, на п’яти верстатах спочатку було нелегко працювати. Але труднощі для того й існують, щоб їх переборювати. Олександра Гришко уважно вникала в технологію виробництва, думала над тим, як поставити роботу так, щоб не прогаювати жодної хвилини. Дуже допомогли дів­чині оволодіти секретами техніки і ті знання, які вона отримала в середній школі. Зараз Олександра Гришко є однією з кращих робітниць заводу. На честь 40-ої річниці Великого Жовтня і виборів до місцевих Рад, вона щомісяця виконує норми виробітку на 300-350 процентів.
Олександра Гришко не лише висококваліфікований спеціаліст, вона бере активну участь в громадському житті дружного робітничого колективу, є комсомольським активістом, проводить агітаційно-масову роботу серед виборців.

В.Симоненко.
24 лютого 1957 року

Черкаський край

4 роки ago

1 Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *