Бальзам

Раптом у їхній медовий місяць ввірвався біль. З опух­лою щокою, з каламутними, повними безсилого відчаю очима тинявся він усю ніч по кімнаті і не знаходив собі місця. Здавалося, щелепа дробилася на тисячу клапти­ків. Тупий, одноманітний і безугавний біль, і що найжахливіше — так це те, що тут нічим не зарадиш. Не до­помагали ні примочки, ні найпалкіші заприсягання не зважати на всю оцю «зоологічну нісенітницю».
— Ти не турбуйся, спи, — раз по раз намагався він за­спокоїти Тоню. — Зараз усе пройде.
Але ніщо не проходило, а інтелектуальна істота про­довжувала божеволіти від примітивного зоологічного болю. Іноді хотілося застосувати електроліки — самому повибивати собі зуби цим нікельованим, образливо хо­лодним утюгом.
— Ну, спи, малеча, спи, — благав Микола, наче хотів позбавитися свідка своїх страждань.
Але малеча не спала. Під її шестимісячною завивкою кожну хвилину народжувалися ідеї. І тоді спалахува­ло світло, Микола бачив себе в дзеркалі і бринів од не­нависті, а вона чаклувала над якоюсь домашньою мікс­турою.
— Ось приклади ще це. Тьотя Ната каже, що це баль­зам.
Бальзам, звичайно, не допомагав, і хотілося нагодува­ти ним тьотю Нату, яка вигадала таку нікчемність.
Паузи між ідіотським цоканням маятника були хіба трішки коротші, ніж тисячоліття. За цей час, мабуть, встигали народжуватися і зникати з лиця землі могутні імперії. Словом, цієї ночі Микола пережив усі геологічні епохи, пройшовши шлях від бактерії до мислячої істоти. Він готовий був уже повторити всю еволюцію спочатку, коли — нарешті! — ранок викотив з-за пагорба свій чер­воний обруч.
Але Тоня так і не вичерпала всього арсеналу домаш­ньої медицини. Чим більше мучився він, тим жвавіше працювала її фантазія. Тепер вона знову готувала на кух­ні якесь чергове вариво. Микола чув, як хряпнули сусід­ські двері, і ще чув, як, позіхнувши на весь рот, хазяй­ка запитала:
— Чого ви цілу ніч товклися і палили світло?
— У нас болить зуб, — простодушно відповіла Тоня.
«У нас», — іронічно подумав Микола.
І раптом біль зник. Тільки голова гула від безсоння.
— Тоню! — гукнув він, падаючи на ліжко. — Кидай свою ворожбу. Наш зуб уже не болить!

27.02.1962

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *