Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.
І гомонять навколо хвилі,
З борта човна змивають мох,
І ми з тобою вже не в силі
Буть нещасливими удвох.
І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші, мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам — тобі й мені.
О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
09.03.1961
Posted In: Поезія
Філософська думка у вірші розкривається через роздуми про природу щастя та людських мрій. Автор порушує питання про межі радості та її досяжність у реальному житті. Морські хвилі, що омивають човен, символізують життєві труднощі та випробування, які можуть змивати ілюзії, проте не здатні зруйнувати внутрішню гармонію закоханих:
О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
A також відображає сумнів та невпевненість, які часто супроводжують людські мрії. Але водночас автор показує, що навіть крапля здійсненої мрії здатна наповнити життя змістом:
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
(дуже глибоко)
Вірш — це ніжна, світла мрія про любов, яка стає єдиним човном на морі радості.
Ліричний герой “із надій будує човен” — тобто створює свій внутрішній світ, сповнений віри, мрії й очікування щастя.
Море — символ безмежного життя, стихії почуттів і надій.
А “переплисти море радості” — це ніби пройти шлях від мрії до реальності, зробити крок із уявного у дійсне.
Остання строфа додає глибокої ноти суму: герой усвідомлює, що поки його щастя існує лише в мріях, і навіть “крапля наяву” була б безцінною.
Тож це твір не лише про любов, а й про крихкість мрій і бажання втілити їх у життя.