надії Archives » Василь Симоненко

Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.

Прокляття вам, лукаві лицедії,
В яких би ви не шлялися чинах!
Ви убиваєте людську надію
Так само, як убили качана.

Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..

Їх би за ґрати! їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало??? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.

Пошли мені, Боже, хоч ворога,
Коли друга послати жаль!

Вибухає душа — я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.

Хай у дні яснії
Зерно пророста,
Як мої надії,
Як мої літа.

Ріки хвилі женуть
І колишні надії.

Я тебе не сприймаю за істину —
Небо навіть, і те рябе.
Одчайдушну, печальну, розхристану,
Голубу і безжально освистану —
І таку я люблю тебе!

Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.

Розіб’ється човен об скелі,
Об гранітну байдужість твою.

Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.