Україні
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Прокляття вам, лукаві лицедії,
В яких би ви не шлялися чинах!
Ви убиваєте людську надію
Так само, як убили качана.
Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..
Їх би за ґрати! їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало??? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.
Пошли мені, Боже, хоч ворога,
Коли друга послати жаль!
Вибухає душа — я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.
Хай у дні яснії
Зерно пророста,
Як мої надії,
Як мої літа.
Ріки хвилі женуть
І колишні надії.
Я тебе не сприймаю за істину —
Небо навіть, і те рябе.
Одчайдушну, печальну, розхристану,
Голубу і безжально освистану —
І таку я люблю тебе!
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
Розіб’ється човен об скелі,
Об гранітну байдужість твою.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.