мрії Archives » Василь Симоненко

Вірш: Гей, нові Колумби й Магеллани… Зображення: Іван Лендєл

Прилинь до мене, ідеальна душе!
Я вірити у тебе хочу й мушу!

Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..

Вибухає душа — я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.

Зі мною говорять могили
Устами колишніх людей,
І їх нерозтрачені сили
Пливуть до моїх грудей.

І сьогодні вклоняється серце моє
Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,
Що красою життя — материнством — стає.

Світ твоїми, моя люба,
кучерями пахне!

І згадую приказку знов:
Три сосни стоять край дороги,
Між них заблукала любов…

Тож ходжу я довгі ночі та зітхаю знов і знов,
їй пісні сумні складаю про сумну мою любов.

Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.

Ти тільки спокою ні грама
Не дай воскреслому мені.

Сам я сонний ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю і душею,
І щасливим нещастям моїм.