щастя Archives » Василь Симоненко

Хто росяного ранку знайде незаплакану квітку, той буде дуже щасливий.

Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми! —
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!

Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!

Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто загубив її.

Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу —
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати по щастя білими човнами.

Я стояв. Пливла вона до мене —
Повні очі голубого блиску!

Той, хто молиться мертвим,
Живому не стане братом!

Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.

Може, щастя і справді швидке та минуче?
Може, я вже ослаб і зістарився теж?

Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.

Сам я сонний ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю і душею,
І щасливим нещастям моїм.