От знову ніч, і місто знов дрімає,
Тремтять під проводами ліхтарі,
А душу вимисли і привиди старі
Шкребуть залізними колесами трамваю.
Я не засну, вони немов голодні,
До мене руки витягли криві,
Обірвані, розкішні, у крові
На мене дивляться із чорної безодні.
Я — жертва їх. І жадні очі пильно
За кожним рухом стежать неухильно.
Мов хочуть серця випити нектар.
Ну що ж — чекайте на годину слушну,
А поки що ви лиш раби послушні
І я над вами цар!
23.11.1956
Posted In: Поезія
