про життя Archives » Сторінка 5 з 9

Страшнішого ж горя нема,
ніж те, коли старість мати
в домівці стрічає сама.

Прости мені, земле, коли не такий,
Як треба синам твоїм бути.

Потанцюємо ж, Бабетто,
Мов несамовиті.
Доки весело — не треба
Гаяти ні миті.

Я в тобі розлучився з журбою
І навіки спекавсь біди.
Я прощаюся нині з тобою,
рідна хато моя, назавжди.

У степу не було нікого,
Тільки вітер та ми й ковила.
І мовчала струнка дорога,
Що, здавалося, в небо вела.

Я хочу буть несамовитим,
Я хочу в полум’ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світі не чадіть.

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!

І убив у серці тишу,
Розпанахав спокій —
Я стою і вітром дишу
На землі широкій!

Найстрашніше, мабуть, тільки тиша карає,
Коли поруч з тобою повзе по житті.

І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад.

Я не жду і не прошу пощади —
Хай життя не балує мене —

Сумно бачить тебе одиноким —
Де подруга твоя чи друг?
Ну, чому ти проходиш боком,
Не завернеш ніколи в круг?