про життя Archives » Сторінка 2 з 9

Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…

Я йшов і йшов по синім узбережжі,
Мовчали гордо скелі кам’яні.

І буде все, що має бути:
Тумани, сонце, дім і путь —
Лиш слід дорогу перетнути
Тому, що не повинно буть.

Невже ви мої знайомі?
Невже ви снились мені?

Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
їх на землі не було…

Але ж він нікуди і не йшов!

Не всі на світі радощі священні —
Є радощі, народжені з проклять

Не проси — не змінюсь ніколи,
Отакого, як є, візьми.

Видно, скоро зійду з роздоріжжя
На легеньку протоптану путь.

Але скажи: чи ти зі мною поруч
Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?

Але, як твій промах
Лиш ворог бачить, —
Друзів у тебе нема!

Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.