Є радощі, народжені з проклять:
Коли, метнувши громи навіжені,
Став Єву Бог із раю проганять,
Він їй сказав: «Ослушнице зухвала!
Мені твого не треба каяття —
Прирік тобі, щоб в муках сповивала,
Живила кров’ю завтрашнє життя!»
Адам ходив насуплений, мов хмара,
У розпачі кривила Єва рот,
Бо ще не знала ця наївна пара,
Що та жорстока помста і покара
Дорожча всіх утрачених щедрот.
30.12.1962
Posted In: Поезія
