Запис 1956 року
Сучасна література — своєрідна артіль незрячих…
Сучасна література — своєрідна артіль незрячих…
Я вже списався, не створив нічого,
А вже немає слів і вичерпав думки,
І в серце виливаються струмки
Чогось холодного, байдужого, чужого.
Я не прислужував ніколи і нікому.
Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав
Ну що в тім нового, сучасного ховалося? —
Так зрозуміти і не міг.
Поезія безплідна, як толока.
Усе завмерло, мов пройшла чума, —
Немає Брюсова, немає Блока,
Єсеніна і Бальмонта нема!
Який же в біса я поет,
Коли живу, як пень, без мислі,
Коли годяться лиш в клозет
Мої вірші нудні і кислі?!
Ні, я не буду у роки тяжкі
Пісню співать солов’їну,
Марить про щастя, корчить смішки,
Бачачи в злиднях країну.
Я в мареннях не раз вершини слави
Сягав і досягнуть ніяк не міг —
Замість вінків лаврових для забави
Мені череп’я кидали до ніг.
І тепер я марно слів відшукую,
щоб своє що-небудь там знайти
Слова звучать примусить сильно й звучно
Лише одна поетова душа.
Устає косар до роботи,
Скісся блискає і співа.
Ніби краплі солоного поту,
Світять чесні його слова.