осінь Archives » Василь Симоненко

Уривок з вірша “Ночі крадуться нахмурені…”

Уривок з вірша “Межа”

Небо скуйовджене і розколисане
Дрантя спустило на темні бори.

Дерева не сплять. Між будинками подихом ночі
Хилить додолу їх. Осінь зникає в пітьмі.

Баба-осінь ридає нестримно
У спустошену душу мою.

Вона прийшла непомітно, тихо,
Голівку мило схиливши так.

Та скучаю я жахливо, бо огидли вже мені
Ці осінні ранні зливи, беззмістовні, сірі дні.
І ходжу я, мов прибитий, і притулку не знайду.

Полюбив — як сказать, не знаю,
та й потреби у тім нема,
я щасливий, що я кохаю,
ну, а решта мені дарма.

Степи ще дишуть спекою і пилом,
І вітер сушить роси на траві,
Зітхають ніччю копи, як живі,
В тугих снопах колоссям обгорілим.

Та всипле вітер відчай і мороку
В оцю прекрасну, ніжну і жорстоку
Симфонію загибелі життя.

Ой давно вже тебе шукаю,
Доганяю і знов відстаю.
О якби подружились — знаю,
Ти б розвіяв журбу мою.

І осінь щедро грається листами,
Встеля йому доріжку на поріг,
А він один відсіль далеко, мамо,
Іде в життя, шукаючи доріг.