Ночі крадуться нахмурені (знову штампи начались!)…

foto22Ночі крадуться нахмурені (знову штампи начались!):
Зорі в небі, мов одурені, місяць хитрий, наче лис,
Кам’яніє даль байдужа, стогне одуд на ріці,
Так обридли мені, друже, ці кохані Біївці.
Все довкола — сонце мляве, тільки хлюпа на шляху
Бруд осінній за халяви, ніби сьорба хтось уху,
Тільки десь вищать дівчата, та баяни скавучать,
Та біліють скупно хати, та півні дурні кричать,
Та скучаю я жахливо, бо огидли вже мені
Ці осінні ранні зливи, беззмістовні, сірі дні.
І ходжу я, мов прибитий, і притулку не знайду.
Часом хочу вовком вити, як до клубу забреду,
Щоб розм’яти мислі мляві і не «слить» за барана,
Я читаю без угаву Трублаїні, Купріна,
Сам собі читаю Блока, «восторгаюсь» і хвалю,
Та погулюю нівроку, та поспати ще люблю.
Отакі в селі принади, отакі мої діла,
Бо ніякої розради навіть річка не дала.
Повторятися не хочу, а нового — де знайти?
Я надіюсь, що до тебе лист поспіє ще дійти.
Ти його візьми у руки, і терпляче прочитай,
І Софії привітання від сердеги передай,
Ще бажаю наостанку (напишу для рими — гріш),
Щоб у Києві з тобою ми зустрілися скоріш.

[Між 29.09 і 13.10.1956, Біївці]

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *