Ворон
Очі розпечену магму ллють, Губи тремтять потворно — Сліпа та безсила лють Прийшла і взяла за горло. І став я…
Очі розпечену магму ллють, Губи тремтять потворно — Сліпа та безсила лють Прийшла і взяла за горло. І став я…
Тільки часом у тихій зажурі
Випливаєш з-за обрію ти.
Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.
Тихо вечір тумани пряде,
І не чути й не видно нікого,
Лиш чекання моє молоде
Одиноко стоїть край дороги.
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Я стояв. Пливла вона до мене —
Повні очі голубого блиску!
Із маленьких лукавих зіниць
Поглядає на нас майбутнє.
Ти не бійся дивитись
в мої розтривожені очі,
очі —
вікна моєї душі.
Під віями, як абажурами,
Блищить очей твоїх овал.
Я тебе не сприймаю за істину —
Небо навіть, і те рябе.
Одчайдушну, печальну, розхристану,
Голубу і безжально освистану —
І таку я люблю тебе!
Але ж, моя муко, багато значить —
Ми можем щодня одне одного бачить!
Ти рвонулась, немовби сполохана птиця,
Ти прийшла, ніби сон мій легкий…
І зітхнули духи, спалахнули зіниці,
Зашептались тривожно шовки.