Злодій

ohoroncivrozhajuДядька затримали чи впіймали —
Дядька в сільраду ескортували.
Дядька повчали і докоряли:
— Як вам, дядьку, не ай-я-яй
Красти на полі свій урожай!
У кого ви крали? Ви крали в себе.
Це ж просто сором красти свій труд. —
Дядько понуро тім’я теребив
І смакував махру.
Дядько кліпав товстими віями,
Важко дивитися в очі ганьби,
Важко йому із домашніми мріями
Враз осягнуть парадокси доби.
— Та воно так, — у кулак кахикав, —
Красти погано… Куди вже гірш. —

Рвися з горлянки свавільним криком,
Мій неслухняний вірш!
Чому він злодій? З якої речі?
Чому він красти пішов своє?
Давить той клунок мені на плечі,
Сором у серце мені плює…
Дядька я вбити зневагою мушу,
Тільки у грудях клекоче гроза:
Хто обікрав, обскуб його душу?
Хто його совісті руки зв’язав?
Де вони, ті — відгодовані й сірі,
Недорікуваті демагоги і брехуни,
Що в’язи скрутили дядьковій вірі,
Пробиваючись в крісла й чини,
Їх би за ґрати! їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало??? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.

12.10.1962

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *