Василь Симоненко найталановитіший поет нашого полоління – дітей війни. Ми знаємо, що серед нас не було і немає поета більшої рішучості і громадської мужності та безкомпромісності. Є в його творчості речі, які сьогодні можемо назвати класичними. Ці речі створила людина, яка сама була взірцем сумління і працелюбності, яка не терпіла ледарів і обивателів. Великий літературний успіх Василя це закономірність. Адже народився поет в свято Христового Різдва.Отримав ім’я Василь – з грецького “Царствуючий”. Оскільки батько В. Симоненка не жив із сім’єю, про нього практично ніхто й не згадує. А я зацікавилась Андрієм Леонтійовичем Симоненко. Написала листи в Центральний військово-морський архів, в Головний Інформаційний центр МВС, в архів Міністерства оборони РФ, в управління внутрішніх справ та служби безпеки області та України, військомати Лубень, Черкас, Лохвиці та ін. Але відповіді не отримала. В Лубенському архіві познайомилась з біографієй двоюрідного брата Василя Юрія Івановича Симоненка, який народився в Лубнах пл. Кузіна 14/8 15грудня 1949року і з Біївцями – батьківщиною Симоненків – його, власне, ніщо не зв’язувало. Свого двоюрідного знаменитого брата бачити йому не довелося, так як значна частина життя пройшла поза Україною. Мати Саленко Є.Ф. – лубенка, з чотирирічним Юрою поїхала на Сахалін; через два роки зупинились в Казахстані. Закінчив Юрій Семипалатинський геолого-розвідувальний технікум, а після служби в армії на Далекому сході, Геологічний ф-т Пітерського університету. У 1988р. переїхав на роботу в українське Полісся; шукав залізо, кобальт, скандій. В Лубни щорічно приїздив у відпустку, бо родина і тітка Ганна Леонтійовна жили тут; любив розповіді про рід Симоненків… У Леонтія і Катерини було десять дочок і троє синів.
Один із них, Василь, загинув на фронті в кінці Великої Вітчизняної війни. Андрій Леонтійович, батько Василя, служив в армії, був підполковником, наприкінці сорокових років, як повідомили, загинув безвісті. Він писав вірші, гарно малював, працював в с. Біївці вчителем, продавцем та був учасником драмгуртка. Бабуся Юрія Катерина спалила його вірші, щоб ніхто їх не прочитав. Іван Леонтійович говорив сину Юрію, що ті вірші були дуже талановиті та “гострі”. Писав вірші і дядько Василь.
Подумую, а чи не в пам’ять про нього й Андрійового сина Василем названо; чи не від батька був у Василя Андрійовича його поетичний талант. Подивіться, які вони схожі на фото! Справді, як у народі кажуть – вилитий батько! Цікаво ще те, що поета народженого від Андрія Симоненка, забирає у вічне життя його Ангел охоронець 13 грудня 1963р. в день Апостола Андрія Первозваного.
У Василя Андрійовича було 12 дядьків та тіток по батьківській лінії. Звичайно, про родичів були розмови. Про Василеве дитинство цікавилась, знала і розповідала рідні його ровесниця й двоюрідна сестра, дочка тітки Парасковії Леонтійовни – Агрипина, яка жила в Казахстані.
На жаль відносин по спілкуванню з Василем ніхто не пам’ятає.
Валентина Панченко
13грудня 2014р.
