Окрайці думок (19.09.1962)

foto3019.09.1962

Діти часом несвідомо говорять видатні речі. Прига­дую: рік тому ми з Олесем гуляли біля Казбетського рин­ку. Уздрівши пам’ятник деспота, він запитав мене:
— Тату, хто це?
— Сталін.
Одну мить він дивиться на нього і ніби між іншим за­питує:
— А чого він туди виліз?
Справді, Сталін не зійшов на п’єдестал, не люди поста­вили його, а він сам виліз — через віроломство, підлість, виліз криваво і зухвало, як і всі кати. Тепер цей тигр, що живився чоловічиною, здох би від люті, коли б дізнався, якою знахідкою для збирачів металолому стали його без­дарні, лубкові пам’ятники.
Це страшно, коли прижиттєва слава і обожествляння стають посмертною ганьбою. Це взагалі не слава, а тіль­ки іграшка, якою тішаться дорослі діти. Не розуміють цього тільки убогі душею і мозком.

9 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *