9.XI.1962
Минули святки, і мені соромно згадувати свою вчорашню поведінку. Я вів себе як покидьок — навіть ображав людей. Як жаль, що ніхто не розквасив мені носа! Треба якось брати себе в руки і менше теленькати язиком, а більше ворушити мозком.
Запізніле каяття завжди схоже на позерство, але у мене немає іншого виходу. Треба вчитися бачити себе збоку.
Posted In: Щоденник
