Психологічний поєдинок

В Опанаса Шворня завжди збиралася літературна публіка. Невизнані генії всідалися за круглим столом і починали дискусії. Ці словесні поєдинки були такі гарячі, що за якихось півгодини кімната наповнювалася димом. А диму ж без вогню не буває.
Одного разу, коли письменники вже порозкривали роти, щоб здивувати світ новими великими думками, Шворень схопився з свого (точніше, позиченого в сусід­ки) стільця і закалатав:
— Товариство! Я пропоную влаштувати конкурс.
— Як? — підвів голову гуморист.
— Гм, — чиркнув сірником послідовник Ремарка.
— Що? — перепитав сатирик.
— Коли? — недбало кинув поет, готовий у будь-яку хвилину виявити своє обдаровання.
— Валяй, — підвів підсумок реаліст.
— Ну, то слухайте. — Шворень хотів стати на стілець, але сусідка з дверей показала йому електричну праску, і Опанас змушений був продовжувати з підлоги. — Вчо­ра я підслухав прощання двох закоханих. Як ви думаєте, що говорила дівчина юнакові? Певен — не вгадаєте: вона просила, майже благала, щоб він не їхав автобусом, а йшов пішки. Так от: нехай кожен логічно обґрунтує це її про­хання. Хто буде найближче до істини, той переможе.
— А хто буде арбітром? — не втримався від запитан­ня реаліст.
— Я дівчину приведу, — роз’яснив Шворень. — Хто перший?
Усі замовкли. За хвилину поет підвівся з місця і за­котив очі під лоба. Він належав до новітньої школи, яка, — на заздрість тим, що відмовилися від розділо­вих знаків, — творила красу, користуючись лише остан­німи.

Риска, дужка, знак окличний,
Знак питання симпатичний,
Три тире, чотири коми —
От вже й істина відома.

— Геніально! — вигукнув Шворень і так заплескав у долоні, що на смерть перелякав рудого кота, який дрі­мав посеред столу і був його єдиною прикрасою.
Після цього взяв слово послідовник Ремарка:
— Вона знала, що в той вечір він випив багато вина і пива. Отже, йому на кожній зупинці доводилося б вискакувати з автобуса. Тим паче що в нього слабкий се­човий міхур.
Сатирик теж не примусив себе довго чекати:
— Він не мав постійної прописки і до того ж був п’яний. Дівчина боялася, що в автобусі його затримає мілі­ція. Вона, по-моєму, спекулянтка.
Реаліст, почухавши тім’я трохи більше, ніж слід було, випалив одним духом:
— Вона ревнувала його до кондукторші.
Не встиг він знову піднести руку до тім’я, як затара­торив гуморист:
— Вона працювала з ним в одній установі. Була дуже скупа. Вона боялася, що юнак потрапить під автобус.
В такому разі з усіх працівників збирали б по карбован­цю на вінок, а дівчина не бажала розлучатися з карбо­ванцем.
para52Цей феноменальний дотеп так розсмішив Шворня, що на нього напала гикавка. Нарешті, зібравши всі сили, щоб подолати регіт, Опанас звернувся до сусідки:
— А тепер, Пашо, скажи, хто з них був найближче до і-і-і-стини?
— Найближче до стіни сидить оте опудало, — вказа­ла Паша на замріяного поета. — Але я не розумію, для чого таке дурне запитання?
— Я питаю, хто з них найближче був до правди?
— Та всі плели чортзна-що! А я просила хлопця, щоб він не їхав автобусом, бо хотіла, щоб стояв він зі мною до світанку. А останній автобус відходить дуже рано — всього о першій годині ночі. Дійшло? — відповіла Паша і, показавши язика невизнаним геніям, вибігла геть.

Б/д

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *