По науку

Кіт умивався на гостей. Задоволено мурликаючи, він сидів посеред кімнати і старанно наводив свій нехитрий марафет.
— Ей ти, рудий Пророче! — гукнув до нього Микола.— Чи не відкриєш секрет, кого нам виглядати?
Рудий Пророк зневажливо глипнув на Миколу і не вшанував його жодним словом. Мовляв, ваше діло, кого і як зустрічати, а я своє діло зробив: попередив і можу, як кажуть, вмивати лапи. Ви ж знаєте, я пророцтв на вітер не кидаю. Коли вмиваюся — значить, гості будуть, хоч би там каміння з неба…
— Схоже на те, що сьогодні гості прийдуть з півлітрою. Надто довго і старанно чепуриться Пророк, та й ніс у мене свербить,— докинула з кухні Марія.
— Що ж, з півлітрою, так з півлітрою,— сказав Микола і заходився в сотий раз гортати журнал мод.— Знаєш, Машо, непогано було б пошити мені чорний костюм. Зараз це дуже модно. Та й взагалі чорний колір надійний. Навіть на похорон у ньому можна піти.
— Хіба хтось помирає?
— Ні. Я просто так. Для наочності.
— Але ж ти ще вчора обіцяв мені шубу. Я вже напитала, де можна дістати.
— Недавно ми купили тобі лисицю.
— А тобі черевики й краватку.
— Черевики ми купили ще перед тим, як справили тобі муарове плаття.
Марія просунула з кухні рум’яне сердите обличчя і зміряла Миколу атомним поглядом:
— Як тобі не соромно колупати мені очі отим ганчір’ям!
— Хіба ж я колупаю?
— А чого ж ти рахуєш усе на пальцях?
— Ніби я першим почав…
— У інших чоловіки як чоловіки, а ти дріб’язкова, мілка душа!
— Машо!
— Не машай мені! Якщо тобі жаль того барахла, забери його собі! — Вона вже винесла з кухні своє повне м’яке тіло й войовничо поклала руки на те місце, де кілька років тому, очевидно, була талія.— Я скоро в могилу ляжу через твою дріб’язковість!
— Воно й видно,— сказав чоловік і схаменувся.
Запахло порохом і перепряженою засмажкою. Ось-ось Марія випустила б в атаку легку кавалерію, але прямо в її розтулений круглий рот вп’явся гострий пронизливий дзвінок. Вона тільки штрикнула Миколу тупим ратищем:
— Скупа свиня!
Ображений господар пішов відчиняти бажаним і доречним гостям. Пророк мав рацію: вони прийшли з вином.
Ввічливі господарі не знали, де й посадити дорогих гостей. Лилося вино, не було кінця жартам і анекдотам.
— Ось у кого треба вчитися, як жити,— шепнула гостя своєму благовірному, коли вони попрощалися з господарями і виходили на вулицю.

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *