Він знав… (ФОТОЦИТАТА)
Уривок з оповідання “Ніхто не знає”
Уривок з оповідання “Ніхто не знає”
Уривок з вірша “Одурена”
Уривок з вірша: “Там, у степу, схрестилися дороги…” Зображення: Іван Лендєл
Ви ж знаєте, я пророцтв на вітер не кидаю. Коли вмиваюся — значить, гості будуть, хоч би там каміння з неба…
Не проси — не змінюсь ніколи,
Отакого, як є, візьми.
Ой, як мені важко, тату, — казала Ониська, опускаючи до пояса чорну тугу своїх кіс. — Як я його люблю і як… ненавиджу!
Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто загубив її.
Вони вже давно сказали одне одному все, що мали сказати. Власне, їм було про що говорити лише перші два-три роки.
Білі привиди заходили до вестибюля, гупотіли незграбними ногами, ляскали долонями, і молочні хітони осипалися з них на підлогу. — Оце…
І стояв він, тупий, плечистий
І байдужий, немов колода.
І згадую приказку знов:
Три сосни стоять край дороги,
Між них заблукала любов…
ти повиснеш йому на шиї,
щоб він теж не міг
задрати голову в небо
і милуватися зорями,
які він так божевільно любить.