душа Archives » Василь Симоненко

І у всьому така погорда,
Що говорять дівочі уста:
— Запишався… якого чорта?
— Торрічеллева пустота!

Є такі, що тихо жити вміють,
Гнуться під вітрами, як трава.
В двадцять років душі їх сивіють,
Тільки не сивіє голова.

Прилинь до мене, ідеальна душе!
Я вірити у тебе хочу й мушу!

Хай трясли б мене, як дику грушу,
Був би я щасливим все життя,
Коли б ти в мою голодну душу
Кинула копійку співчуття.

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду

Сини! Сини! Барометри кирпаті
Людського спокою і завтрашнього дня!
Ми перед вами разом винуваті,
Що на планеті бійки і гризня.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.

Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!

Їх би за ґрати! їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало??? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.

Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

І ми народжені од щедрості любові,
Нас годувала щедрість матерів.