С. Іванові, вусатому естетові
Слава Україні!
Дорогий Іване!
Одержавши твою епістолію, я дивувався з швидкості листообігу. Але ще більше мене здивували твої безвідповідальні заяви, наприклад, про криве ружжо. Запорожці поєдинки на вогнепальній зброї зневажали, віддаючи перевагу чесній шаблі. А ти знаєш, що серед фехтувальників мені важко знайти рівного. Шаблею я володію ще спритніше, ніж пером. Так що краще не задирайся до мене.
Я теж хотів би побачити тебе, але зараз це — фата морґана. Проте, коли до тебе приїде Мамайсур, то, може, і я загляну на день. Тільки дзвони мені зранку (до 11 години) або ввечері після восьмої. У щілині між цими двома цифрами я, як правило, дома не буваю. А Мамайсура я цитував точно, тільки в редакції там переплутали. Та коли б вони переплутали тільки це, то ще півлиха, а вони ж, по суті, вихолостили суть. Так що ти знайомився з євнухом, який колись був людиною.
У мене є трішки новин, котрі, може, й тобі були б цікавими, та писати про це нудно. Колись ми таки зустрінемося й поговоримо.
Цікаво, де зараз наші хлопці і що вони роблять? Я нічогісінько не знаю, крім того, що був у парку Лесин вечір та що Вінгр[ановський] став щасливим татком. Знічев’я до цього листа додаю хуліганську «Іліяду», бо знаю, що вона не залишить тебе байдужим — викличе принаймні досаду. А мені ж так хочеться насолити тобі!
Вітай Льолю.
Простягаю руки для обіймів.
Твій В. Симоненко.
3.09.1963
P. S . Дістав листа від Зілинського з Праги. Мої вирізки домандрували туди спокійно і сподобалися їм. Перекладає вірші Г. Врбова, котра й Ліну «очешила». Зілинський вимагає ще нових віршів, хоч би й недрукованих, та хто ж би вчинив таке неподобство?
Бувай.
Семенами же злых дел
суть злыя мысли.
Г. Сковорода
